Диференційований та індивідуальний підходи в навчанні та вихованні дітей із затримкою психічного розвитку

Виступ на МО вихователів керівника методичного об`єднання, практичний психолога Т.І.Гольцевої

Диференційований та індивідуальний підходи в навчанні та вихованні дітей із затримкою психічного розвитку.

        Термінологічної сутності поняття „диференціація” (лат. - Гегеа - різниця, відмінність) розглядається як розподіл, розчленування, розшарування цілого на різноманітні й різні форми й ступені; як виникнення в організмі (чи окремій його ділянці) у процесі розвитку морфологічних і функціональних відмінностей.

        Під диференціацією в педагогіці ми розуміємо цілісний процес розвитку особистості з урахуванням її здібностей, нахилів, можливостей і інтересів на основі створення необхідних умов для придбання знань, формування умінь і навичок відповідно до рівня її навчання (сприйняття педагогічних впливів).

      Від диференціації педагогічний процес іде до індивідуалізації. Індивідуалізація включає в себе як процеси формування й розвитку індивідуальності, так і процеси її самореалізації в оточуючій дійсності. У педагогіці індивідуалізацію навчання розглядають як організацію навчального процесу, за якої вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їх здібностей до навчання, або як загальну цілеспрямовану систему вивчення, проектування особистості й здійснення проекту її формування в процесі навчально-виховної роботи в колективі. Необхідність індивідуалізації навчання викликається тим, що рівень підготовки й розвитку здібностей до навчання в усіх дітей неоднаковий. Індивідуалізація навчання, що грунтується на глибокому знанні педагогом індивідуальних особливостей особистості, духовного світу кожної дитини сприяє досягненню єдності виховання й навчання, розвитку здібностей дитини, враховує її нахили і інтереси, різне ставлення до учіння, до окремих навчальних предметів.

        Науковцями доведено, що диференціація та індивідуалізація навчального процесу створюють умови для поглиблення знань, впливають на ставлення дітей до навчання. Під час групової роботи встановлюються тісні контакти між вихователем і дитиною, а також між самими дітьми, створюється більше можливостей для вираження емоційних потреб, пізнавального інтересу, для здійснення допомоги кожній дитині. Індивідуальні форми роботи дозволяють ефективніше враховувати всі індивідуальні якості дитини.

        Розглянемо диференційований та індивідуальний підходи в роботі з дітьми  на  одному із етапів роботи в групах дітей із затримкою психічного розвитку – самопідготовці.

Самопідготовка складається із п'яти структурних етапів,

першим з яких є підготовчий етап.

 Він включає:

-    організаційний момент (1-3 хв), створення санітарно-гігієнічних умов для виконання домашніх завдань;

-    фронтальну та індивідуальну перевірку готовності учнів;

-    використання різних форм та методів виховання та роз­витку самостійності та самоконтролю (пам'ятки про виконання письмових та усних завдань, таблиці, схеми, ігрові моменти);

- встановлення зв'язку уроку та домашнього завдання, роз'яснення змісту домашнього завдання, інструктаж, повторення правил, виконання аналогічних вправ, прикладів.

Організовуючи роботу, потрібно в першу чергу створити необхідні умови для занять на само­підготовці. Класні кімнати повинні бути прибрані, провітрені; підготовлені необхідні навчальні посібники, словники, підручники, пам'ятки.

Другим етапом самопідготовки є самостійна робота учнів. У завдання вихователя на цьому етапі самопідготовки вхо­дить:

- здійснювати диференційований підхід до учнів у залежності від рівня їх самостійності та проводити індивідуальну роботу з трьома умовними групами учнів:

1        група - учні, які вміють працювати самостійно (призна­чення з них помічників-консультантів);

2        група - учні, які ще не зовсім оволоділи навичками само­стійної праці під час самопідготовки;

3        група - учні, які зовсім не вміють самостійно працювати;

-    формувати навички раціонального використання часу;

-    поєднувати фронтальну та індивідуальну форми роботи;

-    надавати своєчасну допомогу окремим учням.

         Самопідготовка в групі частіше всього повинна починатися із знайомства зі змістом завдання, вияс­няються можливі труднощі, разом із вихователем обговорю­ється, що потрібно повторити, щоб виконати дане домашнє завдання.

У планах вихователів по організації самопідготовки особ­ливу увагу потрібно приділяти використанню дидактичних ма­теріалів, форм контролю за роботою учнів, допомозі відстаю­чим учням. Вихователь повинен передбачити, чим будуть за­йматися учні, які раніше всіх виконали завдання, як будуть під­водитися підсумки самопідготовки.

Найважливішим моментом при привчанні школярів до ре­гулярної, систематичної підготовки домашніх завдань є навчи­ти їх економії сил і часу. Дітей необхідно навчити раціональ­ному розподілу своїх сил, озброїти їх технікою індивідуальної розумової роботи. Завдання вихователя - так побудувати на­вчальний процес, щоб він сприяв успішному засвоєнню шко­лярами правил, методів організації самостійної роботи по ви­конанню домашніх завдань, навчив би їх правильно планувати розумову роботу. Більшість школярів береться за виконання домашніх завдань, не намітивши плану дій, не продумавши порядку організації власної роботи, не встановивши послідов­ності дій, не розподіливши час і власні сили. Недостатня ефек­тивність роботи школярів на самопідготовці пояснюється тим, що в них не вироблені навики організації і планування само­стійної роботи. Тому вихователі повинні привчити дітей до са­мостійності, але при цьому пам'ятати, що успіхи дітей у навчанні і темпи роботи бувають різними:

-  одні діти працюють повільніше,

-   інші - швидше,

-    для одних певні предмети є важ­кими, для інших - ні і т.д..

Все це повинно враховуватися вихователем.

      Самопідготовка як індивідуальна самостійна робота дити­ни повинна бути побудована диференційовано, як по змісту і часу, так по характеру контактів учнів з вихователем. Дифере­нційований підхід повинен забезпечувати постійну зміну характеру педагогічного керівництва: від спільної діяльності учнів і вихователя до діяльності, яка цілком побудована на саморегуляції і самоконтролі, коли учень оволодів основними прийома­ми навчальної діяльності. Навчити дітей правильно розподіляти час і роботу необхідно по тій простій причині, що рамки са­мопідготовки обмежені. Також учні повинні засвоїти, що чим більше завдань, тим значніше навантаження, викликане їх виконанням, тим ретельніше вони повинні підходити до організації і планування своєї роботи на самопідготовці. Практика показує, що потрібно рекомендувати учням виконувати важчі завдання на початку самопідготовки. Одноманітні завдання на самопідгото­вці викликають у школярів більшу втомлюваність. Перехід від одного виду роботи до іншого підтримує працездатність на відносно високому рівні більш тривалий період. Особливістю самопідготовки є те, що кожний учень повинен виконувати домашнє завдання і поратися зі всіма його труднощами. Якщо ж на занятті ведеться пояснення, колективне виконання завдан­ня, то втрачається сам зміст проведення самопідготовки. Велику увагу при організації самопідготовки потрібно приділяти фізкультхвилинкам, вправам для очей, музичним перервам для того, щоб дати можливість дітям відпочити і з новими силами продовжити роботу.

     Третій етап самопідготовки - це контроль за виконанням домашніх завдань учнями. Він включає самоперевірку (учні самостійно контролюють виконання кожного домашнього за­вдання) та взаємоперевірку (в парах), самоконтроль та взає­моконтроль.

     Четвертий етап - заключний контроль вихователя. На цьому етапі вихователь контролює виконання учнями домашнього завдання, дозволяє переходити від одного виду домашнього завдання до іншого після самоконтролю. За 15-20 хв до закінчення самопідготовки повідомляє, що скоро будуть підводитися підсумки навчальної роботи (стимулює навчальну діяльність учнів).

  Заключний етап самопідготовки - це підведення підсумків. На цьому етапі вихователь повинен:

-    проаналізувати якість роботи кожного учня, групи учнів;

-  відмітити старанних у роботі;

-    кращі роботи учнів відібрати на виставку.
Бали в зошити вихователь не ставить.

     Широко практикуються різноманітні форми контролю, підведення підсумків самопідготовки: фронтальна, індивідуально колективна, вибіркова, перевірка в окремих учнів, самоперевірка і взаємоперевірка, перевірка виконаного завдання учнями - консультантами.

     Врахування та дотримання цих дидактичних вимог щодо організації самопідготовки учнів групи сприятиме більш ефективному здійсненню педагогічного керівництва домашніми завданнями учнів.

     Самопідготовка, будучи невід'ємною частиною навчального процесу, його логічним продовженням, включає систему самостійних вправ, які забезпечують повторення, засвоєння, поглиблення матеріалу, який вивчався на уроці, а також формування навиків самостійної роботи з книгою, вміння самим добувати знання. В процесі організації самопідготовки потріб­но враховувати рівень підготовки учнів по даному предмету, індивідуальні особливості, схильності кожного учня.

  На уроці вчителем визначається ступінь складності та обсяг домашньо­го завдання.                    

            Учням підготовчих -1-х класів завдання з уроків не задаються.

        Для 2-4 класу домашнє завдання повинно стано­вити 1/4 обсягу завдань на уроці. Якщо ж вони перевищені, то позитивного результату самопідготовки досягти важко. Успіх самопідготовки великою мірою залежить від рівня проведеного на уроці закріплення. Якщо на уроці закріплення матеріал було погано організовано, то учні в своїх самостійних роботах допускають багато помилок, на виправлення яких потрібно вихователеві шукати додатковий час. Важливо і те, в якій формі проводиться виконання  учнями завдань для домашньої роботи. Якщо вчитель повідомляє тільки номер завдання, то це не гарантує належного його виконання. Вчитель вчить дітей, як працювати самостійно і виконувати його завдання. Вихователь організовує роботу дітей на самопідготовці, забезпечує потрібний порядок, виробляє вміння самостійно вчитися, виконуючи завдання вчителя, бере під свою опіку слабших учнів. Вихова­тель - не вчитель, він не веде пояснення, закріплення матеріалу, не визначає завдань для домашньої роботи. Все це повинен робити вчитель. Але ефективність самопідготовки не завжди залежить від передбачливості вчителя. Його зусилля будуть зведені до нуля, якщо вихователь не зуміє забезпечити неперервність педагогічного процесу, правильно організувати підготовку дітей до виконання домашньої роботи після активного відпочинку. Постійне й організоване виконання завдань,яке відбувається в один і той же визначений час, виробляє в дітей звичку готувати уроки. В молодшому шкільному віці ця звичка виникає швидко і надовго.

        Успішне виконання домашнього завдання всіма дітьми класу має велике значення для вчителя на наступному уроці. Він знає, що всі школярі достатньо добре підготували домашнє завдання на самопідготовці, тому при плануванні може опускати цей етап уроку. Скоротивши час на перевірку домашнього завдання, він може збільшити його на інші етапи уроку, наприклад, пояснення, або закріплення матеріалу.

Організація раціонального режиму самопідготовки для учнів у відповідності з їх віком і психофізіологічними особливостями, створення нормальних санітарно-гігієнічних умов, введення розумного співвідношення часу для виконання домашніх завдань і відпочинку дають можливість досягти найбільшої ефективності самопідготовки.

Основний етап самопідготовки - виконання завдань. Вихователь спостерігає за роботою групи, допомагає окремим учням, контролює, перевіряє, аналізує і веде облік виконання. Він забезпечує порядок і дисципліну, стежить, щоб учні додержували всіх вимог до самостійної роботи.

Щоб діти краще засвоїли відповідні вправи, вихователь проводять колективні дидактичні ігри. Якщо ж матеріал складний, учні разом з вихователем колективно складають план.

Готуючись до роботи, вихователі, як правило, добирають потрібні наочні посібники: таблиці, картки, малюнки, геометричні фігури... Завдяки такій організації самопідготовки учні не тільки глибше засвоюють навчальний матеріал, а й набувають міцних практичних навичок, привчаються працювати самостійно.

Для виконання деяких усних завдань, зокрема, для вивчення віршів, вироблення навичок виразного читання, потрібні  особливі умови. Діти з розвиненою слуховою пам'яттю читають пошепки. Клас поступово звикає до цього робочого шуму, який не заважає зосереджено працювати. А вихователь забезпечує певний порядок; усуває подразники, які відвертають увагу учнів (голосне читання, розмови та ін.). А от учням з слабкою зоровою пам'яттю потрібно з вихователем перебувати у тісному мовленнєвому контакті, їм потрібна індивідуальна допомога.

Однією з основних формотворчих умов організації самопідготовки є те, щоб учням було цікаво та не було перевантажень. Потрібно проводити фізкультхвилинки, розминки, перерви через кожні 25-30 хвилин роботи. Вихователі стежать за тим, щоб діти правильно сиділи, правильно тримали ручки, олівці, систематично провітрювали класну кімнату. Один з найважливіших обов’язків вихователів - учити дітей працювати, розвивати й удосконалювати навички самостійності в навчальній роботі. Важливо привчити учнів чітко й акуратно виконувати письмові завдання, навчити самостійно і систематично працювати з книжкою, переборювати труднощі і доводити почату справу до кінця, тримати в порядку навчальні посібники (підручники, зошити, письмове і графічне приладдя).

      Потрібно вчити своїх вихованців тому, як готуватися до виконання домашніх завдань, як організовувати своє робоче місце, як швидко знаходити в підручнику потрібну сторінку, заголовок  статті,  номер задачі, вправи. Всі ці  «дрібниці» складаються в певну систему розумової праці, сприяють під­несенню якості знань, умінь і навичок  учнів.

Індивідуальна робота вихователя групи

Індивідуальна робота з відстаючими учнями входить у коло обов'язків вихователя. Вона здійснюється в різних формах. Головне — піклування про дітей, яким вона вкрай необхідна. Співчутливе ставлення до педагогічне запущених малят, особлива увага до них, створення сприятливих умов для їхнього розвитку, встановлення особистого контролю за їхніми успіхами в навчанні — задача вихователя.

Педагогічна турбота про таких дітей під час підготовки безпосередня і опосередкована. Безпосередня турбота можлива тільки за наявності особистої участі вихователя у виконанні завдань учнем. Дитина безпосередньо відчуває опіку, контроль, а Інколи і примушення з боку вихователя. Це робиться відкрито, вся група знає і сама надає допомогу товаришеві.

Найбільш розповсюджена форма індивідуальної роботи — вчасна допомога учням. Якщо спостерігається відставання в навчанні, вихователь повинен негайно допомогти дитині у виясненні незрозумілого, відпрацюванні навчальних умінь і навичок шляхом додаткових пояснень, вправ, повідомити вчителя про невстигання. Спільно з ним долати перешкоди відставання. Такої допомоги потребують:

а)      учні з уповільненими процесами засвоєння;

б)     учні, які не оволоділи новим матеріалом на уроці;

в)     учні, які не відвідували з якихось причин уроки.

Дітям з уповільненими процесами засвоєння потрібна більш серйозна допомога вихователя, погоджена з учителем. Спільна діяльність учителя і вихователя повинна забезпечити стабільність успіхів таких учнів у виконанні самостійних навчальних завдань самопідготовки. Допомога ця надається з урахуванням індивідуальних особливостей учня, які мають бути відомими як учителеві, так і вихователю. На їх основі будується план надання допомоги. Вихователь виконує в цьому випадку розвиваючу функцію.

Школярам, які не оволоділи новим матеріалом, вихователь організовує пояснення, розучування, залучаючи до цього дітей, які успішно виконали завдання.

Вихованцям, які не відвідували заняття з якихось причин і не подолали самостійно труднощі в навчанні, надається тимчасова допомога. Інколи до цього залучаються батьки. Як тільки учень матиме змогу самостійно виконувати домашнє завдання, вихователь зразу ж припиняє допомогу. Не слід забувати, що самопідготовка — це самостійна робота дітей при виконанні навчальних завдань учителя. Якщо вихователь безрозсудно надаватиме допомогу, знизиться рівень самостійності вихованців.

У групі завжди є діти, які потребують особливого піклування:

а)        діти, які мають відхилення у здоров'ї;

б)       діти з вадами зорового, слухового, мовленнєвого апарату;

в)       діти, які живуть у неблагонадійних сім'ях.

До кожної такої дитини треба знайти свій підхід. Якщо школяр швидко стомлюється, то протягом самопідготовки треба регулювати його навчальне навантаження. Якщо у нього вади в мовленні, то необхідно їх виправляти. (Це скоромовки, вправи тощо…) Увагою треба оточити дітей з неблагонадійних сімей. Але вихователь повинен пам'ятати, що кожна дитина мусить відчути його піклування, тактовність, чуйність, увагу. Зробити самопідготовку не тяжкою повинністю, а радістю, яка б приносила задоволення від досягнутого – першочергове завдання вихователя. Піклування про всіх і про кожного — справа нелегка. Практика показує, що у групах, де дбайливий вихователь, після урочна навчальна праця не пригнічує вихованців. Діти платять за це чуйністю і довірою. Під час самопідготовки вони показують свідому дисциплінованість.

Контроль — одна з ефективних форм перевірки індивідуальної роботи самопідготовки. Він може мати вигляд спостережень, перевірок, оцінювання діяльності молодших школярів.

Перевірка показує продуктивність праці школярів. За вибором вихователя перевіряються різні моменти навчальної роботи дітей.

Оцінювання – останній етап кінцевого вибору засобів і шляхів впливу на хід та результат самопідготовки. Це двоякий процес: з одного боку педагог оцінює власну діяльність, з іншого – діяльність учнів. Оцінювання діяльності учнів не супроводжується аналізом помилок, а супроводжується схваленням або засудженням вчинків учнів під час самопідготовки. Вихователь використовує не тільки словесні висловлювання, а також жести, міміку, щоб не влаштовувати зайвого шуму і не відволікати дітей від роботи.

     У сучасних умовах людина повинна одержувати інформацію швидко, а отже, читати, писати, обчислювати в оптимальному темпі. Уповільнений темп читання і письма - одна з поширених причин недостатнього засвоєння навчального матеріалу. Учень,  що погано читає, - це потенційно «важкий» учень, який зустріне на своєму шляху багато труднощів у навчанні. В.О.Сухомлинський радив педагогам особливу увагу звертати на те, що і скільки діти читають вголос.

Зокрема, щоб діти вдосконалювали техніку письма каліграфії, вихователь дає їм завдання на списування тексту з дошки або підручника. Застосовують і такі форми самостійної роботи, як розв'язування задач і вправ за зразком, виконаним на дошці, хорове читання та заучування текстів, усна лічба тощо.

Найкраща книга не дасть готової відповіді на безліч запитань, що виникають у процесі роботи з учнями. У кожній конкретній  ситуації педагог повинен вибирати відповідні методи впливу на всіх учнів і окремого вихованця.